Вояжер

Режисер-постановник, заслужений діяч України Олександр Білозуб. Працює в Національному академічному театрі ім. Івана Франка. Багато працює за кордоном.

Я познайомився з Олександром давно. Він дуже багатогранна людина. Сучасна молодь жаліється, що не може створити щось нове, бо не вистачає натхнення. З цього приводу, я запропонував Олександру відповісти на декілька питань.

Він запросив до своєї квартири – вона, як об'єкт мистецтва. На стінах картини, на поличках венеціанські маски та незвичайні сувеніри з різноманітних куточків світу. 

Ви часто мандруєте, що воно Вам дає?

Людина мандрує для того, щоб відкрити душу, серце, відкрити свій світогляд. Щоб розширити географію своєї думки, а не задовольнятися тим, що ми живемо в Києві і тільки тут.  Бо світ навколо – безмежний. Ти чуєш багато пісень, бачиш театр, і з цього всього береш багато для себе. А коли повертаєшся до дому то акумулюєш це все. Робиш з цього одну історію, а внаслідок отримуєш дуже несподівані теми в творчості. 

Олександр Білозуб
Заслужений діяч мистецтв України

Ви – людина, яка подорожує іншими країнами і черпаєте звідти своє натхнення. А що ще Вас може надихнути на створення акції мистецтва?

Спілкування з друзями, з новими людьми. Натхненням може бути будь-яке відкриття. Відкриття людини, якоїсь частини світу для себе. Також мене надихає моє нове житло, тут багато білих стін і вони для мене, щось на кшталт паперу, який надихає створити якісь роботи. Білий колір фокусує на ідеях. Моя нова знайома, сусідка, відома на увесь світ кераміст-художниця, Неллі Ісупова. Я  був у неї в майстерні, бачив її роботи, вони мене також надихають. І взагалі, якщо в житті є тяга створити щось гарне, то я вважаю що це прекрасно!

Відомо, що творчість має дуже велику емоційну основу. Які самі яскраві емоції Ви відчували останнім часом, як митець?

Я повністю згоден, що емоційна сторона творчості дуже важлива, тому що вона створює великі переживання, наприклад, музика може спонукати до створення вистави, костюмів. Найяскравіший спогад – це було в Хорватії, в місті Спліт, я робив оперу «Дон Джованні»  Моцарта, на відкритті 52-го Сплітського фестивалю в Палаці Діоклетіана, на березі моря. Це було під відкритим небом, на центральній площі міста. І коли я чув вічну музику Моцарта, а над тобою зірки і місяць, то це величезні переживання, і вони залишилися, напевно, на все життя. Я часто повертаюсь до тих емоцій, вони для мене як імпульс. От, наприклад, зараз я думаю над виставою, яку мені запропонували в Угорщині, називається «Аттіла», про великого полководця. Мені треба через тиждень подати декорації і костюми, вони вже готові, але коли я придумував їх, в мене постійно крутилася ця потужна тема Моцарта. 

 Фрагмент опери “Don Giovanni” 2006р.
Сценографія і дизайн костюмів: Олександр Білозуб

Отже, виходить так, що Ви – український художник, працюєте в Угорщині і на основі угорської культури і історії, тому виходить так, що завдяки мистецтва відкриваєте для себе іншу культуру, іншу історію, вивчаєте її.

Звичайно так. Тому що  за рахунок мистецтва, за рахунок спілкування  з іншим світом, у моєму випадку, конкретно з угорською культурою, мене це розкриває як художника, я вивчаю історію, цей період в історії Угорщини, костюми, знаряддя  часів Аттіли.  І для цього не потрібно кудись їхати – це можна створити у своїй квартирі, але тільки тоді, коли ти будеш працювати і придумувати образи, інші світи.  

  

Інтерв'юер - Розбицький Михайло

Цільова аудиторія: молодь і студенти

Вояжер - (фр. voyageur). Мандрівник